Не  ділімо  цю  землю,

                                            Не  ділімо  це  небо…

         «Літо збігло, як день.  І малиновий дзвін шкільного дзвоника знову покликав дітей до школи, щоб відкрити незрадливу мудрість книжок».  Так писав відомий український письменник М.Стельмах про початок цікавої дороги до найдивовижнішого світу – Країни Знань.

         1 вересня!  Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається шлях до  пізнання, до нових звершень.  Весела дзвінкоголоса дітвора з нетерпінням чекає на перший дзвінок у цьому навчальному році.  Лунає гімн України, урочисто вносять прапор, звучать слова привітання.  Та вже скоро шкільне подвір’я затихне.  У школярів розпочнеться перший урок. А тема уроку – «Україна – єдина країна»!» Чому саме так вона звучить ? У зв’язку з останніми подіями всі жителі нашої держави молять Бога про мир, спокій,єдність та цілісність України. Події в Україні, починаючи з листопада минулого року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни, а Революція Гідності перед усім світом засвідчила прагнення українського народу до вільного, щасливого життя.  Але як це не сумно говорити, жодна революція не проходить мирним шляхом – без жертв, а тому кожен повинен усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану, заради чого пожертвували своїм життям герої «Небесної сотні», українські бійці на сході України, захищаючи цілісність нашої держави.

         Радісно тріпоче листям клен на шкільному подвір’ї, майорять жоржини та огортають духмяним цвітом чорнобривці, а в очах учнів 7-А та 8-А класів сльози, біль, тривога … Вони слухають про те, як по Луганську ходять з автоматами сепаратисти, як тебе карають за те, що ти одягнув вишиванку.  Особливо схвилювала учнів розповідь Марії Ковальської, яка приїхала до нас з Криму.

        Восьмикласниця розповідала про те,як не захотіла співати гімн Росії, як на свято останнього дзвоника одягнула вишиванку і за це була покарана.  Боляче було слухати присутнім і про те, як у школі заборонили читати твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко та ін., а гімн України вони  з мамою тихенько співали вдома, щоб ніхто не почув.  З хвилюванням і жалем линули слова Марії, як вона вмить відчула себе чужою у рідній Україні, у краю, де вона народилася. Подякувала дівчинка всім, хто її прийняв, створив умови для навчання і висловила надію, що її тут допоможуть і надалі вивчати українську мову, українську літературу, історію України.

       І напевно, вперше, слухаючи розповідь Марії, наші учні задумалися над тим, що таке синьо-жовтий прапор, якою прекрасною є наша українська мова, якою  мати в дитинстві співала   колискову, якими вони є щасливими, що можуть ходити у прекрасних вишиванках, а у дівчаток у косах вплетені жовто-сині стрічки.

       Завершився урок виконанням Державного Гімну України, молитвою за Україну і розумінням, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. 

    Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної, демократичної України,  якою пишатимуться нащадки.

                                  Не  ділімо  цю  землю,

                                  Не  ділімо  це  небо,

                                  Не  ділімо  хатини,

                                  Й сім’ї  не  ділімо!

                                 Бо  ми –  браття,  єдині

                                 В українському слові,

                                 В  українськім корінні,

                                 В  українській  любові!

Ірина Бовкіт, ЛюбовБлага, кл.керівники 7-А,8-А класів Жидачівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2